Кліма: Війна не про те, щоб героїчно загинути - треба героїчно вижити й знищити якомога більше цих виродків

«Підготуйтеся вже зараз, інакше буде біда»

Що командир найважливішого дронового підрозділу в Україні радить полякам?

Андрій Клименко: Ніхто не створений для війни. Але під час війни ти, курва, мусиш дряпатися, кусатися, бити, завдавати таких ударів, щоб противник був зведений до нуля.

Старший лейтенант Андрій Клименко, позивний Кліма, командир легендарної 414-ї окремої бригади безпілотних систем «Птахи Мадяра». Він замінив Роберта Бровді, позивний Мадяр, який нині очолює Сили безпілотних систем Збройних сил України. Клименко має звання Героя України. Чемпіон світу з тхеквондо.

Ми розмовляли у підземному командному пункті бригади.

Пйотр Андрусєчко: Ви ще пам'ятаєте перше успішне бойове застосування ударних дронів?

Андрій Клименко: Так, це як перше кохання. Перший успішний скид здійснив старший сержант бригади на позивний Ара наприкінці весни 2022 року. Він дуже точно скинув боєприпас із неймовірно великої висоти, з якої гранати не кидають. Єдине, чого я не можу сказати напевно, це чи було це 200, чи 250 метрів. Це все одно, що намагатися з десятого поверху влучити недопалком у відро.

Але так склалися обставини, зірки були прихильні. А може, наше бажання, щоб усе вийшло, було настільки сильним, що боєприпас залетів саме туди, куди треба. Пожежа, курва, ці емоції… Неможливо описати, що відчуваєш, коли таке відбувається вперше.

Українцям потрібно три дрони, щоб знищити російський танк

Які завдання сьогодні виконують «Птахи Мадяра» на полі бою?

Наше завдання просте: ми маємо знищувати ворога. Ми робимо це щодня і щоночі. «Птахи» роблять це в промислових масштабах, непорівнянних з іншими підрозділами. Ми є візитівкою нашої армії. Не тому, що це красиво звучить, а тому, що про це говорять факти.

Наведу короткий приклад. У нашому підрозділі є кілька Героїв України, один із них нещодавно повернувся з місії. Усі наші командири є чинними пілотами, людьми з практичним досвідом.

Наш Герой України вирушив на завдання разом з екіпажем, у якому були новачки. Він сам їх навчав. Зміна його екіпажу тривала 10 днів. За ці 10 днів вони ліквідували 108 противників. Із них близько 80 — це «двохсоті» [загиблі — ред.], решта — «трьохсоті» [поранені — ред.]. Це зробив один екіпаж із чотирьох військовослужбовців.

Не кожен FPV-дрон [дрон, яким керує оператор, що в реальному часі бачить те, що камера дрона] влучає точно, але математично можна підрахувати, скільки коштує кожне вбивство цього виродка. Нині один долар, інвестований у безпілотники, відповідає втратам ворога на рівні 116 доларів. Це відчутна різниця.

Яка ефективність, про яку ви згадували? Який із дронів влучає в ціль?

У середньому кожен третій.

Ви згадали, що війна швидко змінюється. Яку роль нині відіграють безпілотні системи на сучасному полі бою?

Починаючи від підтримки штурмових дій і закінчуючи авіацією. Усе, що необхідне для того, щоб впливати на противника.

Сили безпілотних систем — це унікальний вид військ, який, хоча й досить молодий, але без якого війна вже стала неможливою. Ми розуміємо, що сьогодні танк практично нічого не вартий. Десять механізованих машин, які рухатимуться вздовж лінії фронту, просто не доїдуть до цілі. Для нас навіть краще, коли ворог вирушає в атаку на бронетехніці, бо ми знищуємо його ще раніше.

Скільки дронів вам потрібно, щоб знерухомити танк?

У середньому три. Ми намагаємося змушувати ворогів діяти так, як зручно нам.

Тобто як?

Ми спрямовуємо їх у місця, де можемо їх знищити, блокуючи дороги підходу дистанційним мінуванням. Так виникають зони смерті.

Маючи достатню кількість відповідних засобів різного типу на смузі відповідальності, можна зупинити будь-який прорив фронту: механізовану атаку, коли приїжджають «мотопідари» [російські солдати на мотоциклах], на квадроциклах, пішки, на верблюдах — байдуже, на чому вони їдуть, бо вони теж намагаються пристосуватися.

Чому вороги перестали проводити так багато механізованих штурмів?

Тому що вони втрачали техніку, і це було неефективно. Тепер вони думають, як атакувати інакше, як по-іншому дістатися першої лінії. Тому вони, курва, розповзаються, як таргани, розходяться по всьому фронту й намагаються проникати по одному, парами, трійками.

У війні не йдеться про те, щоб героїчно загинути.

Треба зробити все, що в наших силах, щоб героїчно вижити й знищити якомога більше цих виродків.

Від піхоти до дронів

Ви починали свій бойовий шлях із піхоти.

Це був підрозділ непідготовленої територіальної оборони. Просто цивільні люди, яким видали автомати. На початку російського вторгнення вони брали участь у звільненні Київської області, а з квітня їх перевели на південь, у напрямку Херсона.

Саме там, у квітні та травні 2022 року, ми почали використовувати дрони для розвідки, а з червня почали застосовувати їх для знищення цілей.

Коли ви зрозуміли, що майбутнє війни — за безпілотними системами?

Я швидко усвідомив, що недостатньо просто тікати від снарядів і думати, що знаходиться за пагорбом. Треба зазирнути за пагорб — або піти туди власними ногами, або використати техніку, яка нам у цьому допоможе.

Коли піднімаєш голову, щоб щось побачити, або сидиш на підвіконні з біноклем чи приладом нічного бачення, тебе будь-якої миті можуть вразити.

Наш командир дуже швидко передбачив, що треба випробовувати дрони, треба бачити, що відбувається перед нами. І ми почали таким чином шукати ворога. А коли ми почали його бачити, самого спостереження вже було недостатньо — ми хотіли завдавати йому втрат.

Спочатку завдяки дронам ми почали коригувати вогонь мінометів і всієї артилерії. Потім помітили, що це не завжди працює ідеально, тому що потрібен час, перш ніж наші наведуться і влучать, а потім їм ще потрібно відступити, бо їх виявлять.

А ми весь цей час стоїмо на місці й бачимо ворога. Тож давайте скинемо йому щось на голову. Ми почали використовувати ручні гранати, підвішуючи їх до дронів, і так усе це розвивалося.

Потім був Бахмут

Потім був Бахмут.

Розвиток нашого підрозділу був для мене досвідом, подібним до того, з чим я стикався у спорті. Потрібна командна гра, високий бойовий дух, довіра, правильна атмосфера. І коли постало питання, що наш батальйон мають вивести, щоб його замінили інші військовослужбовці, командир запитав:

«Хлопці, нас виводять. Я не збираюся нікуди на ротацію. Починаємо знищувати ворога і робимо це дуже ефективно. Я хочу й надалі завдавати ворогові втрат.

Хто втомився, хто не почувається здатним це робити, хто має якісь сумніви — жодних питань. Я все життя поважатиму вас за те, що в момент, коли все почалося, ви взяли зброю і були готові до всього. А тепер настав новий етап. Вирішуйте самі, хто йде на ротацію, а хто зі мною в Бахмут?»

І що сталося?

Ми всі вирішили, що йдемо далі разом.

Не мало значення, куди. Важливо було — з ким.

Хоча наприкінці 2022-го, на початку 2023 року ситуація в Бахмуті була дуже гарячою. А ми поїхали туди наосліп, але сповнені енергії, а там щодня була хмара цих виродків.

Роберт Йосипович [Бровді] займався організацією постачання і командував. А ми бігали від точки до точки, щоб щось зробити. І ми не могли цим насититися, ніби почали вдихати нове повітря.

Ми приносили флешку із записами того, що зробили, щоб усі могли порадіти успіхам. Курва, це заряджало всіх. З'явилися First Person View, тобто такі дрони, на яких оператор бачить зображення з камери, встановленої на дроні.

Це була, чоловіче, зовсім нова, незрозуміла річ! Ніхто не знав, що з цим робити! А ми взялися за це від самого початку. Спочатку я навіть не знав, як озброїти цей дрон, але сьогодні FPV-компонент нашого підрозділу є найкращим у світі.

Немає таких спеціалістів із FPV, як у команді Мадяра.

Довгий час багато чого в нас не виходило. Наприклад, влучити в ціль, бо дрон ударяв поруч або падав дорогою. Дехто втрачав запал, дехто надію, але командир вірив. А я розумів, що не можна підвести. Коли ми вперше зібрали дрон і почали літати на території бази, командир запитав:

«Скільки часу тобі потрібно, щоб ми досягли перших успіхів?»

Я сказав: «Три дні — і ми зробимо щось потужне». Але я не усвідомлював, наскільки далеко нам ще до цього. Якщо порівняти з тим, де ми є сьогодні, тоді все було справді на примітивному рівні.

Перше застосування FPV

Перше застосування FPV?

Перший успішний наліт із використанням FPV був здійснений моїм екіпажем у червні 2022 року в Херсонській області. А один із членів екіпажу саме тоді був на відновленні.

Йому й досі дуже шкода, що його тоді не було з нами. Але він так само радів результату, як і всі. Коли досягаєш якогось успіху, у тобі не тільки з'являється надія, а й виникає розуміння, що ти рухаєшся у правильному напрямку.

У Бахмуті ми видиралися на дахи, ризикували життям, щоб на кінчиках пальців [на межі сил, коли пальці німіли від холоду, а потрібно було виконувати дрібні рухи] пролетіти кілометр, півтора і когось убити.

Триває обстріл. Будівля хитається, а нас розриває адреналін, ми запускаємо дрон за дроном, бо в нас виходить і нам потрібно ще більше. Виїхав танк і почав стріляти. Я вже лечу. Зима, цього неможливо описати.

Ті, хто мають хоч якийсь досвід роботи з дронами, розуміють, як це, коли в тебе тремтять руки, коли сидиш навпочіпки з висунутою головою в дивній позі, висунувшись через вікно, щоб там працювати.

Усе це трохи виводить тебе з рівноваги. А до того ж тебе починає страшенно бити вітер, а сховатися тобі ніде. Тепер ми маємо можливість працювати дистанційно, але тоді такого не було. Ти мусиш пілотувати до кінця, щоб дрон дістався цілі, і лише після цього десь сховатися.

Отже, танк стріляє, Ара кричить: «Брате, кидай контролер [так називається пристрій для керування дроном] і тікай, курва, зараз нас рознесе!»

А потім, коли я вже долітаю і влучаю, той самий Ара каже: «Відправляю наступного».

А ви що тоді кажете?

А я кажу: «Добре». Ми вилетіли ще раз. І знову. Результат завжди заряджає. Зараз, звичайно, це вже не ті самі емоції, що на початку.

Їх неможливо порівнювати. Сьогодні ти сприймаєш ці знищення як щось, що мусиш зробити. Виконуєш свою норму бойових вильотів. Ти на роботі.

Скільки хлопців поїхало з вами до Бахмута і скільки повернулося?

Сам підрозділ Мадяра в Бахмуті не зазнав смертельних втрат. У нас були осколкові поранення та контузії, але вони не були смертельними.

Саме ця ефективність і відсутність втрат стали підставою для того, щоб вище командування надало Мадяру більше повноважень, забезпечило краще постачання та дозволило збільшити чисельність підрозділу.

Що для вас як для командира найважливіше?

Передусім, щоб ті, хто вирушив на завдання, повернулися тим самим складом. Бо коли хлопці вже дуже сильно підхопили хвилю успіху і звикли до великої кількості знищень, а екіпаж не досяг такої кількості, у нього залишається відчуття:

«Курва, поїхали, а не спалили 10 танків і не вбили роту виродків, отже, поїздка була лайняна».

Я кажу: «Ні. Ви зробили найважливіше. Ви повернулися тим самим складом, яким вирушили». А що стосується знищених цілей, то це не перший і не останній день.

Тому наша місія номер один — зберегти цей людський потенціал. Без цих людей не буде цього результату, не буде такої кількості переможених ворогів.

Що буде далі з технологіями

Чи можна на прикладі бойової історії «Птахів Мадяра» передбачити подальший розвиток технологій на полі бою?

Візьмімо FPV. Певний час ми думали, що вичавили з нього все. Але аналогові FPV літають і досі, і ми продовжуємо їх удосконалювати.

Наприклад, наш дрон у дорозі скидає одну батарею, тобто позбавляється зайвої ваги, і без проблем долає відстань 80 кілометрів. Можу сказати від імені нашого підрозділу: ми їздимо, літаємо, атакуємо, знищуємо ворожу техніку, збиваємо дрони, очищаємо небо, боремося з електронними дронами, а тепер ще й плаваємо.

Пояснімо читачам, чим аналогові дрони відрізняються від цифрових.

FPV-дрони можуть бути обладнані цифровим або аналоговим радіозв'язком, а також системою керування за допомогою оптоволокна.

За основними параметрами вони схожі, але ключова перевага оптоволоконних дронів полягає в тому, що команди керування та відеосигнал передаються тонким дротом. Завдяки цьому противник не може заглушити цей канал засобами радіоелектронної боротьби або перехопити відеосигнал звичайними методами радіоперехоплення. Останнім часом ціни на FPV-дрони з оптоволоконним зв'язком значно зросли через подорожчання китайських компонентів.

Ми знаємо, як перемагають оператори дронів. А як вони гинуть? Наскільки небезпечною є робота пілотів дронів?

80 відсотків втрат ми зазнаємо дорогою на позицію та під час повернення.

Тобто під час пересування в кілзоні.

Роберт Бровді та секрет «Птахів»

Яким командиром є майор Бровді, нинішній командувач Сил безпілотних систем, який створив і очолював «Птахів»? У чому секрет його успіху? Адже справа не лише в тому, що він зрозумів роль дронів.

Він не мав жодного стосунку до армії аж до моменту повномасштабного вторгнення.

Його виняткова риса — менеджерська ефективність.

Він був бізнесменом, який реалізовував великі проєкти, умів їх створювати, керувати ними та розвивати. Досвід у цивільному секторі виявився ключовим для реформування нинішної військової моделі, яка має бути максимально спрощена. Витрати мають бути нижчими, ефективність — вищою.

Якщо додати до цього чесність і принциповість, отримаємо чудового командира.

Як ви взагалі познайомилися?

24 лютого 2022 року, у пункті рекрутингу.

Я бачив, як він діє в різних критичних ситуаціях.

Я був вражений його рішеннями, які потім приносили або результат, або успіх, або переконання, що ми все зробили правильно.

Нам пощастило мати поруч людину, яка нас об'єднала і змусила всіх зрозуміти, що потрібно розвиватися і що ми можемо бути дуже корисними у війні, яка триває.

Що Україна може порадити партнерам?

Що ви могли б порадити партнерам України? Усі стежать за тим, що відбувається на українському полі бою. Але що Польща та інші держави повинні зробити вже зараз, щоб захиститися від потенційного російського нападу?

Я завжди думаю, що я робив би на місці противника.

Думаю, як я протидіятиму його крокам.

Таким чином виникають ідеї, як покращити нашу ситуацію, як заблокувати логістику ворога. Ці знання потрібно вбирати, як губка. Зараз існує можливість перейняти досвід, рішення, які дають результати, дають можливість захищати власні населені пункти та не дозволяти ворогові просуватися вперед.

Розвиток безпілотних сил в інших країнах сьогодні є нагальною потребою. Військову доктрину вже змінено. Процеси в межах програми НАТО та в рамках наявних збройних сил потрібно переглянути, переформатувати, щось до них додати. Це має працювати комплексно.

Але як це перевести в конкретні кроки?

По-перше: створити незалежну бригаду Сил безпілотних систем.

Якщо не окремий вид військ, то принаймні одну автономну бригаду, здатну діяти у всіх трьох ключових сферах застосування безпілотних систем: у повітрі, на землі та на воді, а також перехоплювати повітряні цілі.

По-друге: передусім набирати людей із цивільним досвідом. Досвід України показує, що люди з традиційного військового середовища часто повільніше адаптуються і більш скептично ставляться до нових технологій. Такому підрозділу потрібні люди, відкриті до швидких змін, експериментів та інновацій.

По-третє: вже зараз потрібно підготувати інфраструктуру вздовж найбільш вразливих ділянок кордону. Йдеться про мережу оптоволоконних з'єднань, малу протиповітряну оборону та радарні пристрої.

Завдяки цьому в разі загрози така бригада зможе під'єднатися до інфраструктури на відповідній ділянці та вести бойові дії дистанційно: перехоплювати ворожі дрони, знищувати живу силу й техніку противника, тоді як самі оператори зможуть перебувати на значній відстані від лінії фронту.

Сили безпілотних систем становлять лише 2,5 відсотка всіх сил оборони України, але відповідають за понад 30 відсотків знищень у військовій системі противника.

Ворог теж це розуміє і не сидить без діла.

Ви вважаєте, що Росія вже має достатньо розвинені безпілотні сили?

Я не уявляю, що робитимуть ті країни, на які рушить ворог, якщо вони не матимуть відповідних безпілотних компонентів.

Росіяни багато чого навчилися і, курва, продовжують вчитися. Не можна їх недооцінювати. Можна сміятися і говорити, що це бездомні, волоцюги, які їздять на конях і атакують. Але не можна ігнорувати той факт, що вони вже мають достатню кількість спеціалізованих військовослужбовців.

Тому недостатньо просто створити безпілотні сили. Треба робити це правильно, враховуючи досвід, який ми вже сьогодні маємо.

Коли я чую, що хтось досі не усвідомлює цієї потреби, це просто не вкладається в моїй голові, бо це елементарні речі.

Інакше буде біда, якщо раптом щось станеться.

«Мені подобалося моє колишнє життя»

До великої війни ви займалися спортом.

До 2022 року мені здавалося, що життя вже склалося. Мені вдалося взяти участь у чемпіонаті з тхеквондо в Північній Кореї.

Я вже тоді тренував дітей. Я був повністю поглинутий своєю діяльністю і хотів створити неймовірну команду з багатьма чемпіонами. Усе так, як пишуть у книжках: живи так, щоб жодного дня не працювати.

А це означає займатися тим, що любиш. У мене була фантастична команда, безліч ідей, чітко визначений шлях. А потім на нас напав ворог, і все це розсипалося, як картковий будинок.

Це просто зруйноване життя кожної людини, яка займалася своєю справою і мала перед собою низку цілей.

Мені подобалося моє колишнє життя.

Північна Корея

Ви брали участь у чемпіонаті світу з тхеквондо стилю ITF у Північній Кореї, а потім там з'явилися їхні військові. Що ви відчули, побачивши їх тут?

Ми брали участь в операціях проти них. Ми ловили їх саме з цього місця, де ми зараз розмовляємо, тому що частина нашої групи саме цим і займалася. Хлопці жартували, що я вже одного разу дав їм по дупі і знову це робитиму.

Я був у Північній Кореї у 2011-му та 2017 році. Те, що я там побачив, — це не життя.

Це просто автоматизована програма, у якій усі ходять в однаковому одязі, пересуваються відповідно до розкладу.

І для мене це незрозуміло. Немає свободи, немає права вибору, немає життя. До нас приставили співробітників спецслужб, які знали про нас усе. Їхнім завданням було стежити, щоб ми не побачили нічого зайвого і щоб ніхто нічого не сфотографував.

Телефони в нас забрали ще в аеропорту Китаю. У 2017 році нам показували ідилічну картинку: там нібито панує цивілізація, магазини вже працюють, житло стало кращим. На трибунах сиділи однакові вболівальники, які аплодували за командою. Але саме їхній спортсмен відчував більший психологічний тиск.

І на цьому чемпіонаті 2017 року так склалися обставини, що я здобув не лише чемпіонство. Мені також вручили кубок найкращого спортсмена турніру, що рівнозначно титулу абсолютного чемпіона.

Це був момент, про який я мріяв і до якого прагнув усе життя.

«Тепер знову треба їм дати по морді, але вже інакше»

А тепер знову треба їм дати по морді, але вже інакше — не рукою, не ногою, а дроном.

Ми стали тими, ким стали, через умови, в яких опинилися.

Ніхто не створений для війни. Але під час війни ти, курва, мусиш дряпатися, кусатися, бити, завдавати таких ударів, щоб противник був зведений до нуля.

Чи можливе повернення до довоєнного життя після такого екстремального досвіду? Після війни ви повернетеся до тренування дітей?

- Не знаю, чого я захочу після війни. Але чудово знаю, що ми не можемо просто розтринькати те, чого досягли. А коли настане момент «стоп», це буде пауза, а не «the end».

Ми не складемо зброю. Цього не станеться. Наше життя ніколи не буде таким, як було, це я знаю точно. Я не маю сумнівів, що вони ще захочуть до нас дістатися.

Я знаю, з ким ми маємо справу, і не збираюся повертатися до них спиною в надії, що вони мене не наздоженуть.

Джерело