Чоловіки, які переносять війну на територію Росії
Не лише гроші люблять тишу. Тишу люблять і українські підрозділи безпілотників, які атакують цілі в глибині Росії. Що менше про нашу роботу знають, то краще, сказав командир одного з таких підрозділів.
У піхотинців майже ніколи нічого не йде за планом. Натомість робота підрозділів далекобійних дронів повинна бути точною, як годинник, щоб безпілотники, які злітають із різних місць, утворили рій, здатний прорвати російську протиповітряну оборону.
Postimees отримав доволі рідкісну можливість побачити, як працює батальйон далекобійних дронів, або Deep Strike, «Кайрос», однієї з найвідоміших бригад українських Сил безпілотних систем «Птахи Мадяра». Назва батальйону влучна: у давньогрецькій міфології Кайрос уособлював сприятливу мить, правильний час і можливість.
Щоб скористатися цією слушною нагодою, українські воїни безпілотних систем повинні діяти швидко. Після прибуття на стартову позицію дрони мають бути готовими до атаки на Росію протягом години.
Того дня цілі розташовувалися за 400 кілометрів, на окупованій території. Бійці Мадяра запустили один за одним понад п'ять безпілотників. За 15 хвилин усі вони вже були в повітрі.
«Нічого складного тут немає, якщо все йде за планом», сказав офіцер підрозділу безпілотників із позивним «Панама», який керував роботою.
Панама, 40-річний командир однієї з рот батальйону «Кайрос», чекав на журналістів Postimees разом зі своїми людьми на краю величезного поля в Центральній Україні.
Це звична реальність нинішньої України: на одному краю поля гуркочуть трактори, а на іншому працює зовсім інша техніка.
Центральна Україна є найточнішим визначенням місця подій, яке нам дозволили використати. Далекобійні безпілотники, залежно від відстані до цілі, можна запускати фактично з будь-якої точки України. Перевага роботи цих чоловіків полягає в тому, що вони працюють далеко від лінії фронту.
Але це не означає, що вони перебувають у безпеці. Російські розвідувальні дрони залітають далеко в український тил і можуть їх виявити. Саме тому швидкість роботи екіпажів важлива навіть далеко від фронту.
Поки люди Панами готували безпілотники до запуску, десь неподалік перебував їхній підрозділ охорони, який спостерігав за небом у ближній та дальній зоні навколо нас.
Для російських збройних сил український підрозділ далекобійних безпілотників є надзвичайно привабливою ціллю. Вони ані на мить не вагалися б випустити по ньому балістичну ракету або перенаправити реактивний безпілотник, що пролітає поблизу.
Головна інструкція для нас була такою: якщо пролунає сигнал про можливу ракетну атаку або загрозу реактивного безпілотника, потрібно розбігатися в різні боки й якнайдалі від цього місця.
Інше питання, як далеко встигнеш утекти у випадку балістичної ракети. Але тоді вже було запізно про це думати.
Розпорядок підрозділів Мадяра перед бойовим вильотом завжди однаковий.
Насамперед перевіряють зв'язок безпілотників. Це найважливіше. Далі перевіряють акумулятор, чи він заряджений, потім камеру і насамкінець паливний бак.
Ці конкретні безпілотники витрачали сім літрів пального за годину польоту. Для польоту на відстань 300 кілометрів потрібно приблизно 20 літрів, розповів технік, який готував дрони.
Фотографії не повинні розкривати характер роботи
Дуже точно потрібно встановлювати кут запуску безпілотників.
Технік із рівнем у руках кілька разів перевіряв кут запуску кожного дрона й прокоментував це так:
«Це вже авіація. Тут діють правила авіації».
Найнебезпечнішим моментом для чоловіків є прикручування вибухового заряду знизу безпілотника. Це робить сапер, а решту команди на цей час відводять подалі.
Під час запуску дронів поблизу також нікого не повинно бути, на випадок, якщо вибухівка з якоїсь причини здетонує.
Сапер натискає кнопку запуску безпілотника з відстані приблизно 25–30 метрів.
Для фотографа знімання роботи підрозділів безпілотників завжди є неабияким викликом, оскільки на фотографіях не повинно залишитися жодної деталі, яка могла б розкрити щось про те, як вони працюють.
У «Птахів Мадяра» я почув попередження, яке було для мене новим:
«Нічого не торкайтеся голими пальцями!»
Це стосувалося того, щоб ми з фотографом не чіпали українські далекобійні безпілотники FirePoint, які за кілька хвилин мали вирушити бомбити окупований Крим.
Тоді я помітив, що всі українці самі були в рукавичках.
Не тому, що було холодно. Вони не хотіли залишати на безпілотниках відбитки пальців.
«Ніколи не знаєш, яка деталь може вціліти після вибуху і що з неї можна буде встановити», сказав один із бійців безпілотного підрозділу.
Ідея полягала в тому, що в Росії за відбитками пальців можуть встановити особи людей, які брали участь в атаках на її територію.
Українці бояться за свої родини, бояться помсти.
Ми могли спокійно спостерігати за запуском дронів, оскільки він відбувався вдень.
На початку українці запускали далекобійні безпілотники вночі.
«Тепер ми частіше запускаємо їх удень, щоб російські розвідувальні безпілотники не бачили спалаху світла під час старту. Уночі його дуже добре видно», розповів технік підрозділу «Кайрос» під час підготовки безпілотників.
Світловий спалах створює піропатрон, який горить одну секунду. Його вибух надає далекобійному безпілотнику FirePoint необхідного прискорення для старту з катапульти.
Із дзижчанням, що нагадувало звук бензопили, безпілотники після розгону полетіли досить низько в напрямку цілі російської армії.
Конкретне завдання і цілі командир роти Панама зазвичай отримує за добу.
«Тоді є час спокійно підготуватися», сказав він. «Але за потреби ми готові запускати безпілотники і після трьох годин підготовки».
Місця запуску обирає Панама.
Командир екіпажу отримує координати місця, звідки потрібно запускати дрони, приблизно за годину до того, як він повинен прибути туди разом із командою.
Усі екіпажі знають лише власне місце розташування. Вони не знають, звідки запускають безпілотники інші екіпажі.
Крім Панами, ніхто не знає, звідки наступного дня безпілотники вирушатимуть у напрямку Росії.
Що менше знаєш, то краще. Безпілотники ніколи не запускають удруге з того самого місця.
Слава Богу, зітхає Панама, Україна велика, місць вистачає. «Важливо, щоб це було далі від фронту».
Такою самою завісою таємниці оточені й пілоти далекобійних безпілотників. У підрозділах їх називають операторами.
Вони перебувають у безпечних місцях, далеко від стартових позицій дронів. За словами Панами, місця перебування пілотів знають лише кілька людей у роті. Щотижня пілоти повинні змінювати своє місце розташування.
Чи перебувають вони взагалі в Україні? Панама не говорить навіть цього. Пілоти Deep Strike з'являються перед громадськістю ще рідше, ніж українські льотчики.
Україна спрямовує свої далекобійні безпілотники на російські цілі великими роями, щоб прорвати російську протиповітряну оборону. Так само діють і російські збройні сили, атакуючи Україну.
Це означає, що безпілотники вилітають приблизно одночасно невеликими групами з багатьох різних місць, а згодом об'єднуються перед проривом російської ППО. Це потребує досить точної координації.
«Кілька хвилин туди чи сюди не відіграють ролі, оскільки оператор уже під час польоту може регулювати швидкість, якщо трохи відстає», розповів Панама.
Безпілотники летять фактично як велика гусяча зграя.
«У рої цілком може бути й сотня безпілотників. Частину збивають, але частина в будь-якому разі долетить», додав Панама, який у перші роки повномасштабної війни воював піхотинцем в одному зі штурмових підрозділів.
Як і у випадку з невеликими FPV-дронами вагою кілька кілограмів, на політ великих далекобійних безпілотників, які важать 120–200 кілограмів, найбільше впливають напрямок і сила вітру.
Потрібно враховувати й те, що в місці запуску може бути гарна погода, а в місці призначення дуже погана. Різка зміна погоди під час польоту безпілотників може суттєво вплинути на всю операцію.
Українці уразили понад 300 суден
За словами Панами, його пілоти зазвичай літають на висоті 60–150 метрів над землею, щоб якомога довше залишатися невидимими для російських радарів.
Однак під час атак на російський тіньовий флот в Азовському морі вони літали лише за один або два метри над поверхнею води, оскільки на такому просторі без перешкод радари бачать практично все.
Уражати танкери було нелегко, визнав Панама. Спочатку було легше, оскільки на користь українців працював ефект несподіванки. Але потім росіяни поставили захищати танкери свій елітний підрозділ безпілотників «Рубікон».
Після цього атаки на танкери вже стали справжнім викликом, сказав Панама.
Схоже, із цим викликом вдалося впоратися. До кінця вересня українці за допомогою безпілотників вивели з експлуатації понад 300 російських суден у Чорному та Азовському морях.
Postimees також отримав можливість спостерігати за роботою 7 батальйону підрозділу безпілотників середньої дальності (Middle Strike) «Птахів Мадяра».
Його завданням було атакувати головну транспортну артерію російської армії, що веде до Кримського півострова, автомобільну дорогу вздовж окупованого узбережжя Азовського моря.
Фактично над цією трасою постійно перебувають українські безпілотники. Коли пілот, тобто оператор, помічає хорошу ціль, він одразу її атакує.
«Робота оператора схожа на роботу водія таксі Uber: він бачить цілі на комп'ютері й може обирати, яку з них атакувати», розповів один із бойових командирів батальйону безпілотників середньої дальності «Птахів Мадяра» з позивним «Кусто».
Його екіпажі безпілотників працюють позмінно, щоб постійно тримати дороги під вогневим контролем. Фізичних можливостей, тобто екіпажів і пілотів, вистачило б і для значно масованіших атак, але бракує матеріальних ресурсів.
«Якби в нас було більше дронів, ми могли б працювати на повну силу», сказав 40-річний офіцер. «Дайте дрони, у нас є для них люди».
Postimees розмовляв з офіцером, який отримав свій позивний на честь відомого французького водолаза й дослідника океанів Жака Кусто, у Запорізькій області.
У цей час два його екіпажі один за одним запускали безпілотники по цілях російської армії на окупованих територіях тієї самої області.
«Вони більше не пересуваються колонами, а намагаються їхати серед цивільних автомобілів», розповів Кусто про те, як російська армія намагається пристосувати свої логістичні перевезення до постійних українських атак.
«Уночі вони їздять помітно менше, і їздитимуть ще менше». Уночі цивільних автомобілів практично немає, тому військову техніку легше виявляти й атакувати.
Українські безпілотники, які атакують російську логістику, несуть приблизно десять кілограмів вибухівки. «Це пробиває 25-сантиметрову сталеву броню. Наш власний виріб», похвалився Кусто.
Під словами «наш власний виріб» він мав на увазі, що «Птахи Мадяра» мають власні майстерні, які виготовляють готові до використання вибухові заряди для безпілотників.
Вони лагідно називають ці майстерні «цукрарнями», тобто крамницями солодощів. Хорошим результатом Кусто вважав ситуацію, коли з десяти безпілотників три або чотири влучають у ціль. Цього цілком достатньо, щоб знищувати логістику російської армії швидше, ніж росіяни встигають замінювати втрачені машини.
Підготовка й запуск безпілотників середньої дальності відбуваються значно швидше, ніж важчих далекобійних дронів. 20–25 хвилин роботи на місці, і безпілотники вже парами вирушали полювати на російську логістику.
Робота пілотів стає дедалі складнішою через протидію росіян. «Оператори повинні мати міцні нерви, щоб зуміти пролетіти через зону протидії та уразити ціль», зазначив Кусто.
Осінь сприяє завданню ударів по росіянах
Українські удари середньої дальності тривають так само, як і раніше, просто їх менше висвітлюють у медіа. Публічні дані, зібрані експертами, показують, що у вересні темп цих ударів залишався таким самим, як у літні місяці. Кількість знищених далеко від фронту вантажівок російської армії та інших транспортних засобів залишається на рівні попередніх місяців.
Із приходом осені та зими природа дає техніці менше укриття, що ще більше полегшує українцям завдання ударів по російській логістиці. І Панама, і Кусто стверджували, що успішну роботу на війні забезпечують добре злагоджений колектив, налагоджені процеси та управління.
«Я знаю кожну людину у своїй роті», запевнив Панама. У його роті приблизно сто чоловіків і жінок. За словами Панами, важливим критерієм під час вибору цілі є можливість її «ефективно уразити». Велику роль відіграє також те, чи можливо створити коридор до цієї цілі крізь російську систему протиповітряної оборони.
Важлива й економіка. Вартість ураженого об'єкта має щонайменше вдесятеро перевищувати витрати на його атаку. «Усе повинно бути максимально ефективним, щоб це була не просто війна заради війни», сказав Панама.
Російська протиповітряна оборона стала помітно слабшою, стверджував Панама. Окупований Крим, прикордонні Брянська та Бєлгородська області Росії, перелічив він місця, куди, за його словами, вже не становить проблеми проникнути.
«Росія вже давно не відчувала війни на власній території. Тепер відчуває», розповів Панама. «Наша робота має ефект снігової кулі. Він накопичується і накопичується, а ефект наших атак може проявитися значно пізніше».
За словами Панами, лише їхня рота завдала Росії збитків на мільярди доларів. Точно визначити розмір шкоди, завданої українськими безпілотниками, ніхто не може. Адже як оцінити в грошах руйнування, завдані нафтопереробному заводу або електростанції? Або коли безпілотник уражає російський склад, де, за розвідувальними даними, перебувала військова техніка чи дрони. Як визначити, скільки техніки згоріло на цьому складі?
Із російськими солдатами простіше. Вартість одного вбитого російського солдата точно відома. У Збройних силах України підрахували, що підготовка одного російського солдата разом із навчанням коштує приблизно 50–60 тисяч доларів.
Убитий солдат, за якого потрібно виплатити компенсацію родині, обходиться Росії вже майже у 200 тисяч доларів. Звісно, за умови, що його тіло знайдуть і зможуть повернути.
Джерело: https://arvamus.postimees.ee/8558459/postimees-ukrainas-mehed-kes-viivad-soja-venemaale
Postimees, Естонія, 17 жовтня 2026 року
Автор: Яанус Пійрсалу (Jaanus Piirsalu) Фотограф: Мартін Педая (Martin Pedaja) Рубрика: Postimees в Україні. Міжнародні новини.
